Господь Ісус Христос, взяв на хрест моє прокляття і мій гріх... Хіба тобі Господь втирати мої сльози?
Це мала б я упасти й омивать
Слізьми своїми, зранені в дорозі
Святі ті ноги, що принесли благодать.
Коли Ти йшов, хто поряд був з Тобою?
Коли ти плакав, хто втирав сльозу?
Хто допоміг Тобі із ворогом в двобої?
Ти Сам вставав і сам казав: «Іду».
Ти Сам пройшов тернистий і проклятий
Шлях до Голгофи і до чорного хреста.
Самотнім був Ісус Христос розп’ятий
І одиноко плакала Його Свята душа.
Один однісінький. Ні друзів, а ні рідних.
Ніхто не розділив Його тягар.
І він не витримав. Коли не стало видно,
Отця небесного з-за чорних-чорних хмар.
- «Навіщо Ти покинув Мене Отче!?»
Він плакав. Син Господній на хресті.
І хто тоді заглянув в Його очі?
І хто утер потоки рясних сліз?
Хто напоїв уста безмірно спраглі
І піт утер з пониклого чола?
Хто бачив, як страждав Ісус насправді
І як на хрест Його юрба вела?
Як Він вставав і падав весь побитий,
Живого місця не було на Нім.
Як зодягли вінець, солдатом звитий,
І хрест впивався, як у сні страшнім.
Як Він розп’ятий був? Не так, як це малюють:
Бліде обличчя, стулені уста.
Ці люди, мабуть, близько і не знають,
В якій агонії Христос вмирав.
Його все тіло – це кривава рана,
Лице спотворене руками вояків,
Пекучий біль ніяк не перестане.
А наш Господь ковток води хотів.
Хоча б краплину, щоб вуста змочити.
Не заслужив в людей і крапельки води.
Ковтка повітря Він не міг вдихнути,
Щоб мало не завдати біль Собі.
Ми звикли всі до слів: «Христос розп’ятий…»,
«Ісус помер за наші всі гріхи…».
А бути там, де всіма проклятий
І пережити з Ним години всі.
Як дорого купив Він нас в стражданнях!
Яку страшну ціну Він заплатив!
Які тяжкі Він переніс знущання!
Як високо нас грішних оцінив!
Я думаю, Він плакав у стражданнях.
Ніхто не втер з очей Його сльозу.
І зараз каже Він усім без дорікання:
«Ви не втирали, але Я утру».
Хіба Тобі Господь втирати мої сльози?
О, Агнець Божий! Кому ж, як не Тобі?
Ти пережив. Ти плакав у дорозі.
Мої всі болі виніс на собі.